Сад



Категории Василь Барка ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1947р.

Оригинал I На чорнiй нiженьцi, мов срiбна хмарка, вишня свiтиться: i синьогруда птиця, важка, розкiшну гiлку колихає, i меншенька: крiзь листя пурхнула; майнула тiнь крилата по сiрiй грядцi, по квiтниках... I джмiль у жовто-чорнiй ризоньцi, шукач гудучий, вiється й мерщiй тiкає понад травою. Свiтло. Звiдкись — хмара. Тiнь. I от тодi тюльпани так таємно в тiй зеленiй тiнi саду аж загорiлись, аж спалахнули, як огненна кров; i гостролистими рядками, в скорбних iскрах, замерехтiли квiтники. Бабуся сива вийшла думати-ридати в милий сад: ïй сина вбито на вiйнi. Пiд вишнею присiла тихо, вiд свiту бiлого рукою очi затулила бабуся сива. II Прошу: черешнi в червоному намистi, ждiть отут — за дверцятами залiзними! I вони стоять, кораловi разки перебирають... Прошу: берези в мережаних мантiях, отам — пiд фарфоровими хмарами — ждiть! I вони стоять, зеленi сповiдi шепчуть... Прошу: безгрiшнi трави, музики в кольористих дiядемах, почнiть запашний концерт коло вiкна! Земля посилає пахощi, як кадильниця... Прошу: сонечко в золотiй сорочцi, постiй за дубами — на далекiй дорозi! — Одну часиночку! — одказує. Звертаюся: мiй свiтечку, на недовгий вiк судився ти, а таки весь той вiк шукатиму щастя! День одцвiтає, хмарнiє червоноокий вечiр. III ...тополi гордi шепчуться — ïх двi! — показують на щось у хмарах. ...берези побиваються; зеленi коси ïх, нечiсанi, обличчя закривають. ...а груша, симетрична та струнка, як свiчка, зневажає свiжi вiяння. ...самi дуби в громадi, надо мною, мають право вголос думати аж коло сонця. ...колишеться живий огонь темно-зеленого моря, рветься запалити срiбний мармур хмар та блискучу блакить. ...злетiвши з голубого рукава Господня, голуб чистий в ясностi i вiтрi поспiша, i свiтиться, i за вершинами зникає. Шум! Блиск! Земля схвильована вiдкрита небу, так вiдкрита, що радiсно i страшно. А небеса високi. Чути i знати безсмертя в свiтi. Тiльки сумно вiдати, що ми на цiй землi — минучi гостi; що нашi дiяння i серця цвiт — дочаснi. А жити б та радiти ж без кiнця! (Бiлий свiт,
Сад