<< Главная страница

НАДБЕРЕЖНИЙ ДОСВIТ



Категории Василь Барка ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Марева вiд озера вiдходять, а туман: як потойсвiтнiй. Ми — самокрадiжнi; сонця одяг скинули, бо мало втiхи. Зодягаємся в пiвтiнi мерхлi, без надiй, що — й луг палає, несучи iкони в мiднiй церквi осени! крiзь горе спрагле. Все — в блаженний жеврiй, все з листками, погляди предвiччя близить: кличучи! вам квiти вiдмикати з вiкон царства незалiзних. Там, свiтливши берег проти нетрiв, з воску — мученицi повiсть. Бiлокора! в пламенностi терпить ради дня сестер високих. II Чуємо: курличуть в iрiй вiрний бiлi журавлi: — ключами. ïм, як свiдок, мiсяць перемiрить - в айстрi синiй шлях змiчати. Тут незлобнi; тут iкон явлених учнi: в листковiй подобi. Жертву клен, безкнижно — євангелик, розпалив! послушник добрий. Вкруг помножено костри блаженних; в озеро галуззя схилять. Небо кров'ю на трихреснiй стежi - побагрiлося й крiзь листя. Ми незрячiстю сердець — мов соннi: не збагнем свiчок осiннiх. Риби пiд дзеркальнiстю при мостi проминуть веселок вiдблиск. Ми — чи простимо, громада братня: всю! в непам'ять, кожну кривду? Рiднi духом полум'я з розп'яття, ангели позвати прийдуть. Ми — чи в звiт готовi? крильня сiра, - до спокути, до палання. Вкруг хреста небесного iскриться, в цвiт, галузка сонць ласкава. III Невеличнi! кожен братчик вибрав смолоскип вiд неба мовчки. I повторює з огню глибизна - звiщення: в досвiтню помiч. Мов пожежа в небозвiд: чудеснiсть! - без темнот, нi в спад пелюстки. Ключик сонця зо стежок щоденних свiтить крiзь терни колючi. Свiточ, розсипаючи вкруг церкви скарби з-над сузiр'ïв крiпких... мiй порадник! псальмик мiй сердечний, став при дверях неба мрiти. Царство, при хатках межею поряд, побудовано: вiд чашi. Зором серця зглянем, як негорда нива стала причащатись. IV Сиплються листки — в три чвертi зiрки: нiби розгорiвши з воску. Кучугурами жарин закрили згадку каменiв жорстоку. В синьогiр'я напливають хмари, з тайности: мов гiлка близить. Огнiй кленик — смолоскипник, марить; розсвiт в озерi любити. Нам би, наче гшамiнь, завiнчалась осiнь при гробницi снiжнiй. Звiдки? вiд руïни та дичання груди розростили в хижiсть. Без святого невидим'я! тоскнi, клiплять каганечно душi... Чад i тлiння суєти крiзь осiнь розтягнули: снiг додушить. Збудимося? крiзь туман присмертннй. вiрячи з свiчками свiдкiв. Спомин церкви, в десять рук. берези пiднесли на празник схiднiй.
НАДБЕРЕЖНИЙ ДОСВIТ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация